井内賢吾 (Kengo Iuchi) — японський авант-фолковий виконавець, активний в проміжку 1994-2000 років. Деякі критики вішають на музику Кенго стилістичну бірку "death folk". Основний інструмент — акустична гітара, на якій Кенго грає вільно і атонально. Зрідка в музичну канву вплітаються звуки електрогітари, перкусії, саксофону та шумової електроніки. І само собою вокал.
Головне, заради чого варто слухати цю дивину, — це атмосфера. Єдина асоціація, яка в мене виникла під враженням від неї, — творчість відомого американського аутсайдера на ім'я Jandek. Багато хто відмічає, що пісні останнього хмурі, безвихідні і страшні. Не можу в повній мірі розділити таку думку, скільки не слухав його, завжди відчував, що він не добирає то тут, то там, хотілося, щоб він ступив таки далі за межу, звалився остаточно в прірву. В принципі, не дивно, що за нього це зробив виконавець саме з Японії. Якби на музику, як і на певну категорію фільмів та відеоматеріалів, ставили обмеження по типу "18+", маючи на увазі шоковий контент, то це однозначно слід би було зробити по відношенню до Кенго. Тільки для людей зі стійкою психікою. Вокальна істерика тут натурально висатує нерви, нагнітаючи абсолютну суїцидну дурку. Який там гімн самогубців "Szomorú vasárnap", я вас прошу. Після такого пряма дорога тільки в петлю.
Якщо хтось надумається це слухати і йому не сподобається, що ж, це нормальний варіант. Все-таки мова про дуже погану музику в усіх відношеннях.
